Психологічний блог
Як спілкуватися з родинами ветеранів та ветеранок, захисників та захисниць
Автор: Головний психолог Гарячої лінії кризової підтримки Українського ветеранського фонду, ветеран Олександр Чаморсов, блог для сайту «Главком»
20 квiтня, 09:50
Повномасштабна війна поставила кожного з нас у ситуації, до яких ми не були готові
З початку вторгнення всім українцям доводиться адаптуватися під умови тривалої повномасштабної війни і справлятися.
Одним з головних факторів адаптації є комунікація. Тобто наявність і якість стосунків, наявність спілкування з іншими людьми, довіри, можливості поділитися своїми думками, спільно пережити емоції, надати та звернутись по допомогу.
Якісна комунікація – це згуртоване суспільство, де кожен відчуває себе серед своїх, може отримати допомогу, справлятися сам і надавати допомогу тим, кому це потрібно.
Повномасштабна війна поставила кожного з нас у ситуації, до яких ми не були готові. Але кожен з нас на своєму рівні мусить справлятися з новими викликами.
Зміни, що відбулися через війну
Через війну українці змінювали місце проживання, обривали соціальні зв’язки, отримували травматичний досвід. Ми опинилися в новій реальності, під яку змушені підлаштуватися. Ми стали іншими людьми, тому маємо враховувати як зміни навколо, в інших, так і власні зміни, у нас самих.
Війна виснажує.
Гостро проявляється хронічна виснаженість через воєнні дії. Втома призводить до того, що труднощі у спілкуванні, наприклад з’ясування питань, сприймаються гостро, а спроби закликати до дій часто дають протилежний ефект.
Ті хто поруч з нами, мають власний складний, часто травматичний, досвід. Це означає, що вони також потребують уваги, вони чутливі до проявів неповаги, їм може бути складно навіть у простих ситуаціях, які в мирний час ніхто й не назве винятковими. Тим, чиї рідні на фронті, важливо регулярно відчувати підтримку ззовні, від ближніх.
Тригери
Війна це травматичний досвід. Ті, чиї близькі на захисті, отримують багато складного досвіду, який не встигають осмислювати й проговорювати. Це означає, що чутливих тем у комунікації побільшало. Про чутливі теми треба окремо домовлятися і отримувати попередню згоду, щоб про них говорити.
В Україні багато людей травмовані війною, тож будь-що може стати «тригером», тобто гачком, стимулом, який нагадує про болісний досвід. Не можна цілком уникнути таких стимулів, і їх не треба уникати, відмовляючись від комунікації. Не варто обмежувати спілкування через страх ненавмисно зачепити людину. Але треба допомагати знижувати негативний ефект від цих «тригерів» через дружне й відкрите спілкування.
Правила взаємодії
Війна це ускладнене спілкування. Постійна тривога, невизначеність і переживання за близьких підвищує напругу. Тож, якщо я хочу бути почутим, спочатку маю почути інших.
Комунікація стала не тільки більш значущою, але й складнішою через те, що зросли і вимоги до чесності. Коли людям важко, їм потрібні опора і безпека, саме тому вони потребують визначеності та довіри, які може забезпечити тільки чесність.
Що казати, щоб підтримати
Я поруч і я готовий допомогти/підтримати
Я хочу зрозуміти, що з тобою відбувається і як тобі допомогти
Чи можеш розказати, що трапилося?
Чи правильно я розумію, що…?
Загальні поради
Не питати про травматичні події, не тиснути й не допитувати
Наскільки це можливо, шукати, встановлювати й підтримувати зручний режим спілкування.
Бути активною стороною в розмові, проявляти ініціативу, коли співрозмовнику/ці складно.
Фокусуватися на тому, як співрозмовник/ця справляється зараз і як він/вона справиться в майбутньому.
Формувати позитивні образи себе, вашого співрозмовника/ці, вашої взаємодії і вашого майбутнього.
Під час випробувань і великих змін у житті люди напружені всередині і намагаються уникати всього, що посилює стрес. Вони хочуть, хоча б тимчасово і віртуально, опинитися в спокійному і безпечному місці, де можуть розслабитися і не вирішувати проблеми.
Якщо ви згадуєте про події, почуття і переживання, які ще не осмислені, ви посилюєте рівень напруги за рахунок контакту з травматичним досвідом і відчуття безсилля, тому що поки людина не зробить висновки зі свого досвіду, вона ніяк не може його використовувати.
Висновки
У психологічному сенсі немає важливішої речі, ніж підтримка від інших людей. Нам необхідні увага, розуміння та прийняття з боку інших. Іноді нам просто необхідно похвалитися, поскаржитися або проговорити деякі речі вголос, щоб увійти в контакт з реальністю, прийняти зміни і переконатися в тому, що «життя триває». І чим гірший наш стан та суттєвіші зміни в житті, тим більшими стають ці потреби.
Зазвичай, чим більша потреба в добрій розмові, тим складніше її здійснити. Люди, які потребують психологічної допомоги, дуже вразливі, дуже чутливі до ставлення з боку інших, а самі часто поводяться не надто дружньо і реагують занадто сильно на те, що в інших обставинах для них би не мало помітного значення. Вони схильні ображатися, зачинятися, звинувачувати інших, емоційно вибухати або навпаки зневірюватися.
З кожним разом, коли люди залишаються незадоволеними розмовою, вони все більш схильні уникати взаємодії. Відповідно, їхній психологічний стан погіршується.
Проведення доброї розмови у всі часи було складним завданням і потребувало певної майстерності, тож це робили спеціально навчені люди – мудреці, старійшини, священники, психотерапевти. Але повномасштабна війна від всіх нас вимагає бути мудрими і уважними до людей навколо. Ми всі маємо берегти одне одного і допомагати одне одному всім, чим можемо, зокрема й психологічно.
Немає чарівних пігулок або майстерних прийомів, які допоможуть взаємодіяти з людьми зовсім без зусиль. Кожній людині потрібно подолати відчуженість, щоб звернутися до іншої людини, потрібно враховувати обмеження, обставини, потреби і здатності іншої людини, прогнозувати наслідки своїх дій і постійно керувати своєю поведінкою.
Щоб спілкуватися з іншими, потрібно бути готовим приймати їх біль, страждання і несправедливість, з якими вони стикаються. Це вимагає наявності ресурсів і внутрішньої опори. Це теж є результатом роботи над собою.
Переживання в тих хто чекає неминучі, проте рівень хвилювання можна знизити, надаючи підтримку. Передусім, даючи відчуття, що людина не залишилася сам на сам зі своїми переживаннями й негараздами.
Фахівці Гарячої лінії Українського ветеранського фонду надають підтримку щодня та цілодобово. Дзвінки в межах України безплатні: 0800332029.
Розлучення під час війни. Як пережити?
Автор: Головний психолог Гарячої лінії кризової підтримки Українського ветеранського фонду, ветеран Олександр Чаморсов, блог для сайту «Главком»
23 квiтня, 09:50
Діти, чиї батьки вирішують залишатися у деструктивних стосунках «заради дітей», можуть зазнати більшої шкоди…
Стосунки на відстані, розрив стосунків або розлучення – це завжди складний емоційний досвід для пари. Додатковий фактор війни лише ускладнює процес.
Та якщо це вже відбувається…
Довготривалий стрес, невизначеність, стосунки на відстані, складні життєві ситуації та фінансові проблеми – усе це має значний вплив на пару. І якщо розриву не оминути, то, мабуть, краще зосередитися на майбутньому без колишнього партнера.
Чому люди розлучаються?
Проблеми у парі можуть виникати на будь-якому етапі стосунків, починаючи від незначних розбіжностей і закінчуючи серйозними конфліктами. Невірність, сварки, зловживання психоактивними речовинами, відсутність емпатії та нехтування одне одним – ось найпоширеніші фактори, які спонукають пари розходитись.
Різні цілі та бажання також можуть створити конфлікт у стосунках. Фінансові питання теж можуть бути поширеним джерелом розбіжностей. Нещирість або відверта брехня підриває довіру не лише у поточній ситуації, а й у відносинах загалом.
Важливо усвідомити, що конфлікти неминучі у стосунках і можуть бути вирішені, якщо обидва партнери прагнуть цього. Основні елементи для подолання криз включають емпатію, ефективне спілкування та управління особистими емоціями, навіть у найважчі часи.
Розлучення під час війни
З початку повномасштабного вторгнення українці залишають свою країну. Більшість цих біженців – жінки і діти. У багатьох чоловіки залишилися вдома.
Жінки в інших країнах адаптуються до самостійного життя. Вони знаходять нові можливості, зв'язки, друзів. Коли вони повністю занурюються в це, то можуть більше не відчувати потреби спілкуватися зі своїм чоловіком, що спричиняє згасання їхніх почуттів і, зрештою, призводить до розпаду сім’ї. Особливо часто це трапляється, якщо до війни у відносинах було більше негативного, ніж доброго.
Коли хтось з подружжя служить у війську, чи проходить довготривалу реабілітацію, а інший залишається вдома, це теж може стати чинником, який спричиняє конфлікти. Для деяких пар це може стати проблемою, інших ще більше зблизити. Інколи сім'ї докладають неймовірних зусиль, щоб підтримувати контакт, щоб зберегти близькість і свої почуття.
Як зрозуміти, що бути разом не виходить?
Пари завжди можуть зіткнутися з ситуаціями, які зрештою призведуть до розірвання шлюбу або відносин.
Здатність кожної людини чекати на партнера/партнерку і реагувати на складні обставини – унікальна. Кожна сім’я та пара відрізняються, тому важко визначити, чи витримає сім’я розлуку, спричинену війною. Наприклад, бувають випадки, коли шлюб руйнується від однієї лише згадки про фізичну зраду. В інших випадках партнери залишають це позаду і продовжують бути разом.
Рішення зберегти сімейні стосунки чи розлучитися – це рішення зрештою залежить від самої пари. Від обох людей залежить, чи будуть вони відверто спілкуватися, ділитися своїми думками та емоціями аби прийти до спільного рішення.
Якщо партнери погоджуються внести зміни у свої стосунки, але не виконують їх протягом тривалого періоду, це може означати, що вони не готові або не хочуть змінюватися.
Коли один із партнерів більше не хоче бути разом і знаходити рішення, шлюб швидше за все наближається до кінця. Це небажання може свідчити про те, що людина вже досягла межі й не має сил продовжувати.
А як же діти?
Діти, чиї батьки вирішують залишатися в деструктивних стосунках «заради дітей», насправді можуть зазнати більшої шкоди, ніж ті, чиї батьки розлучені. Це може серйозно вплинути на психологічний розвиток дитини, залишившись травмою на все її життя.
Замість того, щоб залишатися разом виключно «заради дітей», важливо працювати над покращенням стосунків або знайти рішення щодо розлучення, якщо це справді найкращий спосіб. Ретельно сплановане розлучення та угода про спільне батьківство можуть зрештою стати більш здоровим варіантом для дітей.
Війна змінює
Але нині усе ніби загострюється, стає ясним і прозорим. Як зрозуміти, яке рішення правильне? Людина, яка приймає рішення про долю своїх відносин, може зробити це самостійно – з різних позицій і контекстів. Наприклад, не тільки з позиції того, як це оцінить суспільство і оточення, а і з позиції себе, як особистості, яка хоче бути щасливою і має на це право. Щоб рішення було усвідомленим, потрібно дати собі стільки часу, скільки потрібно. Коли ми приймаємо і виконуємо рішення у стані афекту, гострої реакції, емоційної напруги, воно може виявитися невдалим.
Важливо усвідомити, що в стосунках відповідальність розділена на двох. Коли вдається прийняти спільне рішення, тоді мінімізується почуття провини, покладене на когось одного. Дійти згоди і вирішити, що ми або залишимося разом, або розходимось – це свідоме і зріле рішення. Однак часто буває так, що один з пари хоче розлучення, а інший ні – це найскладніший варіант. У такому випадку комусь доводиться йти на компроміс.
Як пережити?
Зазвичай людина, що розлучається, боїться осуду і відчуває сором: болісно відчувати провину, страшно відчувати себе тим, хто руйнує. Ініціатор розриву ніби перетворюється на антигероя. У такий період обидві сторони потребують підтримки, бо вони є постраждалими. Розлучення – це процес переживання втрати, і це боляче. Щоб це пережити, потрібен час на усвідомлення і прийняття.
Питання розриву відносин по-особливому актуальне для ветеранів. Адже їм важливо знати, що на них чекають, що вони важливі і потрібні. Це те, що дає можливість виживати на війні розуміючи: у мене є місце, мета, зв'язок. Тому, якщо цей зв'язок втрачається в особистих відносинах, дуже важливо вчасно підтримати, щоб людина не залишилась наодинці. Вона має усвідомити, що точно ще є ті що люблять, чекають і цінують!
